У родинних обрядах слов’ян гребінь служив символом жіночої до­лі. Чесальний гребінь, яким розчісували коноплі, у всіх слов’ян ви­користовувався як оберіг від нечистої сили, зурочення, хвороб. Його клали в колиску немовляті, щоб спокійно спало, а гребені, з’єднані зубцями, широко використовувались як обереги від зурочення лю­дей і худоби.

Вишитий на одязі певний орнамент теж був оберегом для людини. Вишивали комір і рукава рослинним орнаментом, що символізував багатство землі, а також птахів — символ людської долі, любові, по­дружнього життя. На відміну від сьогоднішньої моди, яка дозволяє майже повністю оголювати тіло і показувати всьому світу все, що можна, і чого показувати не рекомендує народна мораль, мода на­ших предків була суворішою і підкреслювала сором’язливість і цнот­ливість українців. Довгий рукав, плахта та запаска нижче колін, а відкритою залишалась лише шия. Саме шия вважалася найменш за­хищеною від „поганого ока» чи від чорних сил, тому й виготовляли різні тотемні прикраси, які носили на шиї або на грудях біля серця. Вони виконували роль оберегів, причому постійний контакт із тілом вселяв віру у захищеність і надавав упевненості. Спочатку такими оберегами були зуби хижих звірів, камінці. Пізніше, за часів язич­ництва, популярними нашийними оберегами були невеличкі амуле­ти: сокирки (знак головного язичницького бога Перуна) та виготов­лені з металу брязкальця, бубонці, ланцюжки, які своїм шумом ніби­то відганяли злих духів.

Серед нашийних оберегів ХVI-ХVII ст.. великою популярністю користувалися змійовики — круглої чи овальної форми медальйони, які, залежно від достатку, виготовляли із золота, срібла чи з бронзи. З одного боку такого медальйона був зображений релігійний сюжет або образ святого чи святої, з іншого, що торкався тіла людини, — голова медузи Горгони зі зміями (звідки й назва — змійовик), а по пе­риметру було написане магічне заклинання. Персні служили не ли­ше прикрасою, але теж мали функції оберегів. Форма перснів — це замкнене коло — яке захищає мікросвіт дівчини чи заміжньої жінки.

Але найсильнішим оберегом вважався і вважається хрест, який символізує 4 сторони всесвіту, 4 виміри, 4 стихії, 4 пори року. Для лю­дей набожних — це найбільша святиня, а благословення хрестом при­рівнюється до Всевишнього заступництва. Натільний хрест — це не прикраса, його не можна виставляти напоказ. Хрест носять на грудях, він торкається того місця, де, за християнськими віруваннями, міс­титься душа людини, яку він охороняє. Ми всі грішні, хто більше, хто менше і в щоденних турботах, клопотах часто забуваємо про Бога, за­буваємо помолитися, забуваємо попросити прощення за свої гріхи і подякувати за все те добре, що дано нам з Божої любові до нас, але в горі і нещасті ми згадуємо Його, звертаємося до Нього з проханням і молитвами. Після закінчення молитви ми хрестимося. За християн­ською релігією, Спаситель для того й помер на хресті, щоб "кожен ві­руючий у Нього не загинув, а мав життя вічне" (Іоанн. III, 14). Є ко­ротенька, але дуже сильна молитва Чесному Хресту, яка допомогла і врятувала багатьох: "Огради мене, Господи, силою Чесного і Животво- рящого Твого Хреста і сохрани мене від всякого зла".

Із хрестиками, обручками пов’язано багато повір’їв. Загубити їх вважається великим нещастям, так само, як і знайти кимось загубле­ний хрестик нічого хорошого не передвіщає — чекайте великих не­приємностей, горя.