У давнину людина відчувала тісніші зв'язки з силами природи і вже за часів палеоліту (10-5 тис. до н. е.) диференціювала їх на добрі та злі, причому добрі були оберегами від злих. Але їх треба було періодично задобрювати, звертатись до них з магічними заклинаннями, приносити їм жертви.

Все таємниче, грізне, що діялося в природі, викликало у первіс­них людей панічний страх і бажання захиститися. А захиститися від недобрих сил можна було оберегами, віра в силу яких у всіх народів Земної кулі протягом багатьох тисячоліть була й залишається стій­кою й непохитною. Яка роль оберегів? Заспокоювати людину, вселя­ти віру в те, що з нею нічого поганого не трапиться, робити її впев­ненішою, сміливішою. Саме слово „оберіг» походить від слова „Бе­региня», що трактується як „мати всього живого, первісне божество, захисник людини, богиня родючості, природи й добра». Під час археологічних розкопок у стародавніх житлах слов’ян знаходять фі­гурки Берегині, яка була охоронницею оселі, знаходять амулети з її зображенням. 

Згодом, після прийняття християнства, цей образ по­єднався з образом Богородиці, яка для слов’ян була всемогутньою заступницею перед Богом. Існує багато свідчень чудодійної сили, до­помоги Богородиці людям, одне з яких зафіксоване в історії. У 1395 році незчисленні полчища азіатського завойовника Тимура вже під­ходили до Москви. Порятунку не було. У відчаї жителі Москви, взяв­ши ікону Владимирської Богоматері, яку встигли перенести з Влади­мира до Москви, хресним ходом обійшли навколо міста. 1 сталося диво: з невідомої причини, яка так і не знайшла пояснення, Тимур раптово повернув свої війська назад. Москва була врятована заступ­ництвом Всевишнього завдяки іконі Божої Матері, на честь якої і в подяку якій були збудовані монастир і церква. Ікони, стяги із виши­тими ликами святих вважалися сильними оберегами, якими не нех­тувало навіть відчайдушне запорізьке козацтво, йдучи на ворога.

Серед наскельних малюнків, які нараховують не одну тисячу ро­ків, часто трапляються знаки Сонця — коло із хрестом усередині — і Місяця — дуги та півмісяці. Обожнювання небесних світил Сонця й Місяця й поклоніння їм стало причиною того, що в багатьох народів ці сонячні знаки стали виконувати роль оберегів від злих сил.

Як не дивно, але оберегом, охоронцем сім’ї у багатьох народів вважався і вважається вуж. Дуже давні зображення вужа знайдено на археологічних знахідках часів трипільської культури, де він на жіно­чих скульптурах обвиває живіт, що виношує плід, охороняючи най­цінніше — майбутнє життя. Орнаменти у вигляді змії з давніх часів поширені на посуді, на статуетках, оскільки вважалося, що вони до­помагають хліборобам. У слов’ян „зміїними» святами були 25 берез­ня, коли змії виповзають із землі, пробуджуючись від сну, і 14 верес­ня, коли відходять „у вирій», тобто під землю. В українців існує по­вір’я, що змія, яка влітку когось укусила, буде всю зиму мерзнути на морозі: за цю провину її не пустять у підземне царство. Як би там не було, але, як розказують мешканці лісової території України, такої кількості гадів, які швидко повзуть в одному напрямку, ніби їх кличе якась невидима сила, жодного дня в році, крім 14 вересня, ніхто ні­коли не бачив. Тому цього дня в ліс ні по гриби, ні по ягоди мешкан­ці цих місць не ходять і застерігають приїжджих.

Мирне сусідство із вужами ніколи не було чимось дивним для слов’ян, які вважали вужа оберегом сім’ї і дому. Тому досить часто мож­на почути розповіді про те, що господиня кожного ранку наливає в по­судину молока для вужа, який вдячно платить сім’ї доброю службою.

Птахом-оберегом, птахом-тотемом для українців здавна був леле­ка (бусол, чорногуз). У народі вважають, що цей розумний птах будує гніздо лише там, де живуть добрі люди. їхню оселю він і охороняє. І не лише охороняє, а й приносить щастя. Тому сім’я завжди раділа ле­лекам. Чому у людей таке особливе ставлення до цього доброго, гор­дого птаха? Існує легенда, за якою лелека колись мав людську подо­бу. Розповідали, що Бог зібрав в один лантух усіх земних гадів і по­просив чоловіка віднести та кинути його у море. Дорогою цікавість узяла гору, чоловік не витримав і заглянув у лантух. Гади відразу ви­слизнули на волю і знову порозповзалися по землі. Бог і перетворив тоді чоловіка на бусола, примусивши його ходити болотами і збира­ти жаб, гадюк, вужів. Великим гріхом вважалося руйнування леле­чого гнізда, знищення яєць або пташенят. У народі вірили, що за на­несену образу птах може помститися — спалить хату, принісши у дзьобі жаринку, або ж нашле грозову хмару і блискавка знову ж таки спалить хату.

Українці вірять, що гніздо ластівки теж оберігає оселю від пожежі, але вона може спалити оселю тому, хто зруйнував її гніздо. Із ластів­кою пов’язані різні прикмети, зокрема вважають, що дівчина скоро вийде заміж, якщо ластівка зів’є гніздо в її домі, якщо в’ється біля її вікон або залетить до неї в кімнату. Якщо під час весілля голуби й ластівки в’ються надломом, молода пара буде щасливою.

Як не дивно, але з незапам’ятних часів наші предки вважали паву­ка охоронцем сім’ї й оселі. За народними віруваннями, саме ці пра­цьовиті істоти „заснували світ», дали йому початок. Вірили, що той, хто вб’є павука, накличе на себе і на всю сім’ю лихо, тому їх оберіга­ли, вони в людській оселі завжди були бажаними.