Деяким рослинам, які з-поміж інших виділялися запахом, гірко- пахучим смаком, кольором листя, квітів чи іншими якимись специфічними особливостями, слов’яни приписували магічні влас­тивості і наділяли чудодійною силою, здатною відігнати злих духів і оберегти від нещастя. До таких рослин належав і мак. Йому приписували чудодійну силу, він вважався надійним оберегом від відьом, упирів та інших нечистих сил. Особлива сила приписувалася польовому маку (так званому видюку), зерна якого самі висипали­ся з голівок, існує повір’я, що на обсипане таким маком обійстя не­чиста сила зможе зайти лише тоді, коли визбирає і порахує всі до одної мачини. Щоб відьма не відібрала у корови молоко, її обсипа­ли освяченим у церкві на Маковія (14 серпня) або на Спаса (19 серп­ня) маком, промовляючи замовляння: „Коли цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш».

Цвіт маку, такий гарний, але такий недовговічний, оспіваний в усній народній творчості, де він часто уособлює скороплинність людської краси і людського життя:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде.

(З народної пісні).

Або:

Половіють жита і любов одцвіта,

1 волошки у полі синіють.

Од дихання мого тихо мак обліта Ніби ім’я печальне — Марія…

(Володимир Сосюра).

Ніжно-печальна картина втраченої любові. Від найменшого по­диху тихо облітає мак, і кожна пелюсточка, вже помираючи, беззвуч­но промовляє ім’я коханої — Марія…

Рута-м’ята і зелений барвінок. У скількох піснях оспівана ця мила серцю кожного українця блакитна квітка із вічнозеленим листям. Лі­кувальні властивості барвінку були відомі ще в античні часи, про що згадували Пліній Старший і Діоскорид. На Русі ще в середні віки лю­ди звернули увагу на його нев’янучу зелень і незвичайну витрива­лість, живучість, тому не випадково, що українці на багато століть обрали його символом вічності, оберегом від злих сил. Вважали, що там, де є барвінок, нечисть втрачає свою силу. Його вішали над вхід­ними дверима, щоб уберегти оселю і домочадців від злих чар відьом та впливу диявола, його вплітали у вінок молодої від зурочення, на­віювання, клали у колиску немовляти, щоб ніякі злі сили не турбува­ли дитину. Існує легенда, що колись, дуже давно, коли всі рослини вже мали свої назви, у барвінка її ще не було, він був просто росли­ною без назви і заздрив запашній фіалці, яку дуже любили люди. Звернувшись до Богині Флори з проханням дарувати йому прекрас­ний аромат і красу, він не отримав бажаного, але богиня нагородила його звучною назвою — барвінок — барвистий вінок, що означає „перемога" за його властивість лікувати численні недуги . З того ча­су він і став своєрідним оберегом людського здоров’я.

У всіх водоймищах України, де є застояна вода, росте водяна лілія, яку давні слов’яни називали одолінь-травою і якій приписували чудо­дійну силу. Вона для багатьох була своєрідним оберегом, талісманом, який зашивали в ладанку і постійно носили на грудях. Це дуже давня рослина. Археологи знаходять її насіння у пальових будовах, вік яких має 50—70 тисяч років. Вона має ще й іншу назву — німфея. Існує міф про те, що у воді живуть прекрасні німфи, які часто закохуються у смертних юнаків, але від нерозділеного кохання і великої печалі перетворюються у прекрасні білі лілеї — тендітні, ніжні, але холодні .

Часник з давніх часів вважався оберегом від злих сил, що зумовле­но не лише специфічним різким запахом, а й цілющими властивос­тями. Його широко вживали для профілактики інфекційних захво­рювань при запаленні верхніх дихальних шляхів. Він вважався пре­красним оберегом від відьом, русалок та іншої нечисті, тому зубочок часнику зашивали десь у складочку одягу і постійно носили при со­бі. Його клали на підвіконня, щоб нечиста сила не заглядала у вікна, а напередодні ночі на Івана Купала ним трохи змащували вим’я ко­рові, щоб відьма не відібрала у корови молоко тощо. У народі вірили, що очі будуть завжди здоровими, якщо на Великдень освяченим у церкві часником змастити над очима.

Полин, будучи й справді гірко-пекучим, завжди уособлював гірку нещасливу долю: „гіркий світ, як полин, гірко мені жити в нім». „Гірка доля», „гірке життя» — значить нещасливе життя. І в усній народній творчості, зокрема в піснях, слово „полин» завжди вжива­ється з епітетом гіркий:

Лучче мені, мати,

Гіркий полин їсти,

Аніж мені, мати,

Із нелюбом сісти.

Вживався полин здебільшого як оберіг від відьом та русалок, ос­кільки ті не витримували його різкого запаху і гірко-пекучого соку. Стебла полину клали на підвіконня, підвішували над вхідними две­рима, часто носили з собою.